СХЛИ́НУТИ, не, док. З силою, швидко збігти, стекти (про велику кількість води). * Образно. Тимко притисся з конем до паркана, перечікуючи, доки схлине овеча ріка (Тют., Вир, 1964, 35); // перен. Швидко, одночасно піти звідки-небудь, залишити якесь місце (про велику кількість людей). Нарешті вони помітили, що стоять на пероні майже самотні, — весь потік приїжджих вже встиг схлинути (Собко, Запорука.., 1952, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 888.