СХЛИПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до схли́пувати. Баба Настя далі вже не могла витримати, закрилася вузеньким рукавцем і схлипнула жалісно, як дитинка (Л. Укр., III, 1952, 737); Баба Федора швиденько закліпала повіками й схлипнула (Донч., III, 1956, 91); Іван розчулено схлипнув, пустив сльозу, обхопив рвучко за шию Сеспеля, поцілував у худючу вилицю (Збан., Сеспель, 1961, 298); * Образно. Перед носом човна мелодійно схлипнула вода (Стельмах, І, 1962, 458).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 888.