СХОЛАСТИ́ЧНИЙ, а, е.
1. Стос. до схоластики (у 1 знач.), пов’язаний з нею. У 1907 р. Павло Тичина вступив до Чернігівської семінарії, де панувала церковна схоластична наука, атмосфера шпигунства і доносів (Укр. літ., 10, 1957, 11); На Русі при феодалізмі панувала церковна схоластична література (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 23).
2. Який є схоластикою (у 2 знач.); відірваний від життя й практики. Багатообдарований юнак [П. А. Тутковський], що прагнув до живого знання, не міг задовольнитися мертвим, схоластичним навчанням (Видатні вітч. географи.., 1954, 116); Схоластичне віршування.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 898.