Що oзначає слово - "схрещуватися"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


СХРЕ́ЩУВАТИСЯ, ується, недок., СХРЕСТИ́ТИСЯ, схре́ститься, док.

1. Перетинаючись один з одним, розташовуватися хрестом, хрест-навхрест; перехрещуватися. Столиця Хозарської держави Ітіль, поблизу гирла Волги, була великим торговим містом, в якому схрещувалися торгові шляхи, що йшли з Заходу і Сходу (Іст. УРСР, І, 1953, 42); Схрестилися, закам’яніли невсипущі руки, що за свого життя так жваво рвалися до роботи (Мирний, V, 1955, 316); // Виходячи з різних точок, стикатися, зустрічатися в одному місці. Кулеметні черги схрещувалися з двох боків саме на мосту (Ле, Право.., 1957, 121); Там, де річка схрещувалася з степовою балкою, день і ніч збурював воду своїми здоровенними колесами водяний млин (Добр., Очак. розмир, 1965, 28); Бійці першого батальйону ще звечора залягли дугою попід перевалом.. Вогні знизу і зверху схрестились, накриваючи перевал (Гончар, III, 1959, 111); * Образно. Це була звичайна селянська хата. Але тут, на клаптику землі, під сірим дахом схрещувались нитки життя багатьох людей (Скл., Карпати, II, 1954, 216).

◊ О́чі (по́гляди і т. ін.) схре́щуються (схре́щувалися, схрести́лися): а) двоє дивляться в очі один одному (перев. із злобою, вороже). — Так от ти який!А ти ж думав! Очі їх схрестилися, мов мечі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 408); Погляди Підіпригори і Бараболі схрестились, і вони одразу почули один до одного гостру неприязнь (Стельмах, II, 1962, 61); б) (на кому) чиїсь погляди з усіх боків звергаються, спрямовуються на кого-небудь; хтось став об’єктом загальної уваги. Він відчував, як на ньому схрещуються десятки поглядів (Стельмах, Хліб.., 1959, 50); На ньому схрещувались ..колючі промені очей (Кир., Вибр., 1960, 173); Схре́щувалися (схрести́лися) доро́ги (дорі́жки, сте́жки і т. ін.) чиї — хто-небудь із кимсь зустрічався в одному місці, мав якісь стосунки. В цім місті вишневім колись Дороги наші схрестились (Вирган, В розп. літа, 1959, 126); — Аж ось де схрестились наші доріжки. Тільки ти не вмирай. Дай мені помучити тебе… (Тют., Вир, 1964, 537); Схре́щуються (схре́щувалися, схрести́лися) багне́ти (мечі́, ша́блі, списи́ і т. ін.): а) (з чим і без додатка) розпочинається, ведеться битва, бій. Російські багнети схрещувались з яничарськими ятаганами (Добр., Очак. розмир, 1965, 346); Мечі схрестилися, і з них посипалися іскри (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 123); Брязкаючи, схрестилися шаблі, лунали постріли (Десняк, Десну.., 1949, 365); Вдарили копита, шаблі схрестились… (Сос., II, 1958, 424); б) (чиї, які) хто-небудь вступає в гостру суперечку, полеміку з кимсь. Це була б така собі невимушена розмова простого монтера з главою міста, але водночас схрестилися б мечі двох політичних супротивників: комуніста й антикомуніста (Загреб., Європа. Захід, 1961, 147); Критичні списи не раз схрещувалися над сторінками повістей Ігоря Муратова, читачі вливали свої голоси у жваві суперечки (Рад. літ-во, 11, 1965, 10).

2. біол. Піддаватися схрещуванню (у 2 знач.). Рослини, які в ботанічному відношенні надто далеко стоять одна від одної, не можуть схрещуватись (Юним мічур.., 1955, 38); Мічурін нахилився над молодою рослиною, замислений і сумний, наче лікар над хворою дитиною. — Ні! До персика нам, видно, ще далеко. Сашо, запиши: дикий мигдаль з персиком не схрещується (Довж., І, 1958, 420).

3. перен. Змішуватися, зливатися в одне ціле. Полетіли розпачливі вигуки, схрещуючись і покриваючи один одного (Тулуб, Людолови, І, 1957, 415); Надвечірній м’який світ з віконець і.. одсвіт од печі примхливо схрещуються на ледь-ледь довгастому ніжно-смаглявому і досі красивому обличчі Марії (Стельмах, І, 1962, 305); Бомби падали на полі, свист їх польоту і гуркіт вибухів зливалися з важким гудінням, що схрещувалося над кручею (Перв., Дикий мед, 1963, 429); Вітри і сніг схрестились в чорнім полі, Земля у ранах кволиться навкруг (Стельмах, V, 1963, 46).

4. тільки недок., біол. Пас. до схре́щувати 2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 904.