СЯКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СЯКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., у сполуч. із сл. ніс. Різкими видихами очищати від слизу (ніс). Хима виймає з пазухи хусточку, обирає сльози, голосно сякає ніс… (Коцюб., І, 1955, 88); Іван сякав голосно носа (Ю. Янов., І, 1954, 29); Проганяючи дрімоту, Огоновський вийняв здоровенну хустку і сякнув носа так, що всі аж здригнулися від несподіванки (Кол., Терен.., 1959, 358).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 912.