СЯ́ЯТИ і заст. СЯ́ТИ, ся́ю, ся́єш, недок.
1. Випромінювати рівне, яскраве світло, яскраво світитися (про світила, джерела світла); сіяти. Надворі сонечко сяло (Кв.-Осн., II, 1956, 318); З неба місяць так і сяє; І над водою, і над гаєм, Кругом, як в усі, все мовчить (Шевч., І, 1963, 5); Угорі так яро сяють зорі, ні одна не криється за хмари (Л. Укр., І, 1951, 237); Тупо сяє ліхтар (Коцюб., II, 1955, 259); — Зробимо в хатці яснеє віконце, Щоб сяло над нами, мов золото, сонце! (Рильський, II, 1960, 229); Андрій лежав і дивився в небо. У небі сяяли мільйони зірок (Довж., І, 1958, 226); На палубі ні душі, тільки сяє над нею величезний круглий прожектор (Гончар, II, 1959, 49); * Образно. Людська недоля будила не розпач в мені, а бажання Кращої долі… той ідеал мені сяяв (Л. Укр., І, 1951, 23); // Бути яскраво освітленим, наповненим світлом. Маруся сиділа й мовчала і тільки дивилась в вікно на небо.. А небо мовчало і пишно сяло (Н.-Лев., VI, 1966, 70); В театрі повно; ложі сяють; Партер і крісла, все кипить (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 20); Палісадник весь сяяв у яскравому світлі. Великі дугові ліхтарі-прожектори світили з горішніх вікон (Смолич, І, 1958, 94); Ложі бенуара, бельетажа й ярусів червоніють оксамитом і сяють електрикою (Ю. Янов., II, 1958, 19).
2. чим і без додатка. Блищати, відбиваючи світло, промені. Жила удова коло бучного міста, де бучнії будинки громоздилися [громадилися], де сяли та виблискували церкви золотохресті (Вовчок, І, 1955, 287); Сонце міцно припікало, а блиск його проміння аж за очі хапав, і все від нього сяяло, блискотіло (Кобр., Вибр., 1954, 142); Чудотворна ікона сяяла самоцвітами (Донч., III, 1956, 145); До обіду корабель неначе вдруге народився: блищав вимитими бортами, сяяв палубою (Ткач, Жди.., 1959, 13); Далеко праворуч на захід сяяли під вранішнім сонцем величаві вершини гір (Гончар, III, 1959, 60); // Виділятися яскравим кольором. Під його [сонця] скісним промінням золотом сяло жовте листя лип та беріз (Коцюб., І, 1955, 57); На дівчатах аж сяють квітки та стрічки (Н.-Лев., III, 1956, 306); Яванці — красивий народ, декого з них наче зроблено з золота, тіло так і сяє розкішними золотими фарбами (Ю. Янов., II, 1958, 152); Щоки сяяли рум’янцем, мабуть, вона бігла (Коп., Лейтенанти, 1947, 105); На грудях в нього.. Червоний галстук сяяв і горів (Бичко, Вогнище, 1959, 30); // перен. Відрізнятися, виділятися якою-небудь позитивною рисою; вражати зовнішнім блиском, пишністю. Минали роки. Мільйони людей вмирали на фронтах імперіалістичної війни. Країна змарніла і впала в скорботу. Тільки природа сяяла безсмертною своєю красою (Довж., І, 1958, 449); О пісне, пісне, подруго моя, де б я не був, де б не блукав з тобою, знов Київ сяє гордою красою, — з тобою знов на горах рідних я (Сос., Щастя.., 1962, 24).
Ся́яти [з] перели́вами див. перели́в.
3. Блищати, світитися, перев. від радості, щастя, вдоволення і т. ін. (про очі). Єсть карії очі — як зіроньки сяють (Шевч., І, 1963, 81); Одарка лежить, зложила руки під голівку, бліда-бліда, тільки очі їй сяють (Вовчок, І, 1955, 46); Очі в його так радісно сяли, що аж Денис та Настуся це примітили (Н.-Лев., VI, 1966, 338); — Розкладай вогонь, — весело потер руками Тимко. Очі в нього сяяли, голос ламався, як крихкий лід на морозі (Тют., Вир, 1964, 483); Очі їхні сяяли захватом зустрічі, вони не почували ні холоду, ні голоду (Ю. Янов., II, 1954, 46); // перен. Виражати своїм виглядом, виразом якесь сильне почуття, захоплення чимсь, радість, задоволення і т. ін. (перев. про обличчя). Вона сяла уся привітно, як сонце, коли нагнулась над ним з турботним питанням (Коцюб., II, 1955, 342); Коли міна вибухала в самій [ворожій] траншеї, сповнюючи її димом, обличчя в Брянського сяяло від вдоволення (Гончар, III, 1959, 52); Смагляве личко сяяло від щастя (Рильський, II, 1960, 303); Від білосніжного палацу до економії мчить управитель. Він такий мокрий, наче його хто викрутив, але обличчя сяє широкою усмішкою (Стельмах, І, 1962, 562): Обізвався Коростильов, і маленькі очі його радісно заблищали, а личко сяяло, як у гостях або на іменинах (Тют., Вир, 1964, 483); // перен. Яскраво виявляти що-небудь (перев. виразом обличчя, блиском очей і т. ін.). Родинне коло діда оточило, Сини та дочки, й молоді онуки; Одні уважно, пильно вислухають, У других в очах тиха мрія сяє (Л. Укр., І, 1951, 52); Знаю, довго будуть народи обмацувати нашу зброю, лічити наші рани, сяяти вдячністю чи заклякати з ненависті (Довж., І, 1958, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 913.