СІНОКІ́С, ко́су, ч. Те саме, що сіно́жать. Липнева спека. Сінокіс. В якійсь дрімотливій утомі, Злегка похитуючись, віз Пливе самотньо на Житомир (Шер., Дорога.., 1957, 140); — Поля багато, сінокосу й оком не скинути, сінокіс над самою Россю (Н.-Лев., III, 1956, 50); Якось завжди спізнювався [Кузьма] з оранкою і сівбою, сінокіс його перестоював, а пашня осипалась (Стельмах, II, 1962, 296); * У порівн. Садок був покинутий. Трава росла понад річкою по долині, як на сінокосі (Н.-Лев., II, 1956, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 227.