СІ́НЦІ, ів, мн. Зменш. до сі́ни. Ані в сусідніх покоїках, ані в сінцях нема й душі живої (Фр., VI, 1951, 362); Її повели з хати в маленькі сінці (Вас., II, 1959, 17); Не встигла Маруся одягнутись, як грюкнули двері знадвору, в сінцях почулися кроки (Головко, II, 1957, 378).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 227.