СІПАНИ́НА, и, ж., розм.
1. Те саме, що сі́пання.
2. Те саме, що тягани́на 1, 2. — Ти не хихикай, розуме недоспілий, бо покладу на санки і в повіт завезу! — Великий крик за малий пшик! — ображено заметались вузькі, присмоктані уста. — За що мені така сіпанина? (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 225).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 228.