СІРО́МА, и.
1. ч. і розм. ж. Незаможна людина; бідняк. [Пан Маркел (до чабана):] Як, як казав Кармелюк? Ану, ще скажи, сіромо! [Чабан (згорда):] А ти ж звідки знаєш, що я сірома? А може, в мене лану не міряно, добра не лічено? (Вас., III, 1960, 241); Олексо, ти ж не відчував Ні разу солодощів втоми, Бо ти, знедолений сірома, Багатим силу віддавав (Забашта, Вибр., 1958, 189); // Нещасна людина, що викликає співчуття; бідолаха. У наймах виріс сирота.. Отож той самий сиротина У наймах сяк собі, то так Придбав, сірома, грошенят (Шевч., II, 1963, 269); Бачив я,.. Як сірома попідтинню Згорблена тулялась; Над роботою за скибку Кров’ю обливалась (Щог., Поезії, 1958, 55); [Іван (Побачив пляшки, почина стогнати):] Ой лишенько! Ой, пече ж мене, пече! [Семен:] Отак з ним, сіромою, раз по раз діється, як тільки вздрить горілку (Кроп., І, 1958, 82).
2. ж., збірн., іст. Козацька біднота на Запорізькій Січі; голота. Всі почали до хреста прикладатись; спочатку підходила старшина, потім — значне козацтво, за ними прості козаки й сірома (Стар., Облога.., 1961, 8); Збиралася на раду найвідчайдушніша частина козацького товариства — сірома (Добр., Очак. розмир, 1965, 118); // перев. зневажл. Незаможні люди; біднота. У церкву навалило стілько — пальця просунути нігде — і все тобі сірома сіра, кріпацтво голодрабе (Мирний, IV, 1955, 185); Голик всю звільнив сірому, Волю дав трудівникам, Бідакам і кріпакам (Перв., Райдуга.., 1960, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 231.