СІРОМА́ХА, и, розм.
1. ч. і ж. Те саме, що сіро́ма 1. — Забудеш було, що ти сіромаха, і вбогий, і голий, і босий (Н.-Лев., І, 1956, 67); [Петро:] Хіба без мене мало є таких сіромах, що б’ються, як риба об лід, з своїм безталанням і ніяк не виб’ються з гіркої нужди? (Мирний, V, 1955, 181); — Що ж будемо робити, хлопці, сироти ви мої, сіромахи? (Довж., І, 1958, 197).
2. ж., збірн., іст., рідко. Те саме, що сіро́ма 2. На бік повстанців, яких очолив запорозький козак із сіромахи Максим Залізняк, перейшов сотник дворових козаків Потоцького Іван Гонта (Нар. тв. та етн., 2, 1968, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 231.