СІРУВА́ТИЙ, а, е. З сірим відтінком, трохи сірий; сірявий. Перо все швидше й швидше снує на сіруватому папері ланцюг нерівних літер (Кол., Терен., 1959, 309); Розмашним кроком рушив він цілиною, підминаючи шпичасті будки, сіруватий полин і роздмуханий вітром білий димок ковилу (Тулуб, В степу.., 1964, 113).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 232.