СІ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до сі́кти. Навкруги, сухий-сухий сірий пісок, з-під якого часом визирає голова або спина мистецьки січеного з темного мармуру велетенського звіра — слона, лева, заметених віковічним піском… (Досв., Гюлле, 1961, 150); — Мужика ніхто не показав, мужика.. з усією його хитрістю і усіма його шкірами.— Це ви говорите про шкіри, батогами січені? (Стельмах, І, 1962, 41); // у знач. прикм. Вбирали [троянці] січену капусту, Шатковану і огірки (Хоть се було в час м’ясопусту) (Котл., І, 1952, 167); Біля жолобів стояли червоної масті корови, порозвішували вуха і зосереджено жували січений буряк (Чорн., Потік.., 1956, 200); Січені котлети.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 235.