СІЯ́Ч, а́, ч. Те саме, що сіва́ч. Весело проходив по цих роздолах ратай із ралом, потім сіяч із козубом, а після Петра і Павла дзвеніли дружно серпи та коси (Смолич, Мир.., 1958, 155); Де ви, правди всенародної Та братерства сіячі? Де ви, мислі благородної Тверді духом діячі? (Граб., І, 1959, 56); Нема таких слів, щоб охопити все розумне, добре й вічне, що невтомний сіяч Максим Рильський засіяв у серця людей (Літ. Укр., 23.III 1965, 2); * У порівн. Чого ж я схвильований знову Іду, мов сіяч, навесні? Бо зіткане серце з любові Роняє на землю пісні… (Стельмах, V, 1963, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 237.