ТАМПО́Н, а, ч. Шматочок стерильної марлі чи вати, що його вкладають у рану або якусь порожнину організму, щоб спинити кровотечу, ввібрати гній. Щоб зменшити крововтрату, накладають притискувальну пов’язку в тампоном, змоченим розчином адреналіну (Хвор. дит. віку, 1955, 37); Олег миттю витер тампоном рану біля входу і виходу кулі, примотав поверх подушечки з марлі (Ле, Клен. лист, 1960, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 31.