ТАРАХКОТА́ТИ, очу́, о́чеш, ТАРАХКОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок., розм.
1. неперех. Підсил. до тара́хкати. Лижки [ложки] тарахкотять, громада споживає мамину страву (Стеф., II, 1953, 40); Візок підскакував по каміннях,.. колеса голосно тарахкотіли (Кобр., Вибр., 1954, 112).
2. перех. і неперех., перен., зневажл. Те саме, що тараба́нити 3; торохкотіти. [Людмила:] Тарахкотить… Тарахкотить… Ледве розтовмачила їй (Мороз, П’єси, 1959, 296).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 39.