ТАТАРВА́, и́, ж., збірн., зневажл., заст. Татари (у 2 знач.). Було, як почують хуторяни, що йде татарва, то.. ховаються по байраках і котловинах (Стор., І, 1957, 203); — Набігла татарва на нашу сторону, що попалила, що порубала, а що того полону набрала? (Мирний, І, 1954, 182); І горло їй [Україні] уже не стисне Ні шляхта, ані татарва (Павл., Бистрина, 1959, 26); * У порівн. — Ото нападуть [жандарми] на нас татарвою, сплюндрують та змісять все село (Козл., Ю. Крук, 1957, 356).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 42.