ТЕЛЕ́НЬКАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. неперех. Дзвонити уривчасто, неголосно. По тім боці Твердиня й дзвіниця.. І дзигарі теленькають (Шевч., І, 1963, 246); [Настя:] Га, чуєш? Мабуть, дзвінок теленькає. Певно, наші їдуть (Фр., IX, 1952, 98); З вулиці до вух Жменячихи донісся знайомий голос дзвоника, який теленькав теж по-весняному (Томч., Жменяки, 1964, 19).
2. перех. і без додатка, зневажл. Говорити не подумавши, навмання; говорити дурниці. — Що ти там теленькаєш? — як можна садити зварену бараболю і сіяти вже зварене жито! (Казки Буковини.., 1968, 15); Теле́нькати язико́м — те саме, що Ля́пати язико́м (див. ля́пати). — Ти не теленькай поки що язиком, бо я тобі його обценьками висмикну (Чаб., Катюша, 1960, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 62.