Що oзначає слово - "темнота"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ТЕМНО́ТА́, о́ти́, ж.

1. Відсутність світла, освітлення; темінь. Любе місяця сіяння Прожене темноту ночі (Л. Укр., IV, 1954, 111); І враз — з постелі в темноті недремний дух мене підкинув (Тич., II, 1957, 105); // Темне, не освітлене або погано освітлене місце, не освітлений простір. А тут ще почало темніти, так Сомкове військо — наче те море, що спереду ще хоч видно, як хвилі ходять, а дальш, у темноті, так уже тілько реве да бурхає (П. Куліш, Вибр., 1969, 157); І сидять вони у темноті на печі, дожидають матір з поденщини (Вовчок, І, 1955, 289); Погасла свічка,тільки кінчик гноту Червону іскру кидає в темноту (Граб., І, 1959, 312); // перен. Про втрату свідомості, непритомний стан. Закрутилося, заходило колесом все кругом мене… Непроглядна темнота очі криє… (Мирний, І, 1954, 94); // Час, коли не світить сонце; пізній вечір, ніч. Життя стало нестерпним, з настанням темноти на вулицю не вийдеш, місто як вимерло, тільки ковані підбори [інтервентів] по бруку клацають (Гончар, II, 1959, 35).

Те́мна темно́та́ — абсолютна відсутність світла. Коли вона лягла, то перед її очима у темній темноті засунених сіней все стояло його біле обличчя і стиха усміхалося до неї… (Мирний, III, 1954, 151).

2. перен. Неосвіченість, відсталість, неуцтво. Хай загине Слід по підлості і злобі, Слід по темноті й безумстві [безумству] (Фр., XIII, 1954, 20); Він [лікар] веде боротьбу з темнотою, з забобонами., з ворогуванням селянина до інтелігента (Коцюб., І, 1955, 172); Злидні, безправ’я, темнота, нещадна експлуатація, моральне знущання — от риси галицької, буковинської, закарпатської минувшини (Рильський, III, 1956, 41).

3. зневажл. Про неосвічену, необізнану з чим-небудь або відсталу людину. Хтось зашипів на нього, осік зразу: — Ех ти, темнота! Не в грошах діло (Кучер, Трудна любов, 1960, 478).

4. заст. Сліпота. — Шкода мені, дідусю, твоєї темноти,каже [Черевань] кобзареві.Ось на лиш полапай, яке тут диво (П. Куліш, Вибр., 1969, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 69.