ТЕОРЕ́МА, и, ж.
1. мат. Твердження, правильність якого встановлюється доведенням. [Магістер:] Архімед убитий був рукою невігласа, не встигши теореми докінчити (Л. Укр., III, 1952, 97); На дошці рисунок піфагорової теореми (Вас., III, 1960, 307); Він сідав за книги, поглинав їх одну по одній, наполегливо вчив формули, теореми (Трип., Дорога.., 1944, 21).
2. Висновок, який можна зробити з основних положень логіки. Наукові висновки даються у вигляді логічних, абстрактних категорій — законів, гіпотез, проектів, планів, теорем (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 74.