ТЕПЕ́РА, присл., розм. Те саме, що тепе́р. Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! (Л. Укр., І, 1951, 41); — Невже ж він загине? О швидше за ним!.. — Ридає Марина, тепера — ханим (Сос., І, 1957, 363); Не дивлячись на таку твань та негоду, земський наїзд ще ні одного разу не був такий людний, як тепера (Мирний, III, 1954, 386); Підемо далі тепера. У віршах тобі доведу я, Що лиш числом безконечним підтримують первопочатки Всесвіту цілість (Зеров, Вибр., 1966, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 76.