ТЕПЛЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до те́плий. Тихенько нива шелестіла. Вітрець тепленький подихав (Гл., Вибр., 1951, 209); Я подам тобі водиці Не з криниці, А тепленької З горнятка (Стельмах, V, 1963, 371); Болить воно [серденько], утленькеє, Не радує весна його: Ні сонечко тепленькеє, Ні квіточка, краса всього (Манж., Тв., 1955, 38); Намокли сукні оторочені, Тепленькі кофти на дівчатах (Шпорта, Вибр., 1958, 53); Питається сон дрімоти: «Де ти будеш ночувати?» «Там, де хата тепленькая, Де дитина маленькая, — Там я буду ночувати, Дитиноньку колихати» (Укр. нар. пісні, 2, 1965,6); [Міріам:] А може, потім зійдуться докупи тепленьким словом згадувать про того, про кого за життя так мало дбали (Л. Укр., II, 1951, 121).
◊ Тепле́ньке мі́сце див. мі́сце.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 77.