ТЕРА́СА, и, ж.
1. Природний або штучно створений горизонтальний чи трохи похилий уступ на схилі, який використовують під сільськогосподарські та лісові культури, для боротьби з ерозією грунту тощо. Подекуди на половині високості гір виступали тераси, на котрих стояли рядами білі хати в садках (Н.-Лев., II, 1956, 382); При вирощуванні дерев на терасах горизонтальні дороги прокладають по полотну тераси (Колг. Укр., 5, 1962, 35).
2. перев. мн., геол. Горизонтальні або трохи похилі уступи земної поверхні (на схилах гір, річкових долин і на узбережжях озер та морів), що розташовані один над одним і показують рівень води в минулому. Дорога лісом тяглася довго, підіймаючися більше або менше стрімкими терасами все вище й вище (Фр., III, 1950, 84); 1931-1932 рр. були роками напруженої роботи вченого [Добриніна] по дослідженню природних ландшафтів Закавказзя й терас Чорноморського узбережжя Кавказу (Видатні вітч. географи.., 1954, 138); Дністер у межах Причорноморської западини має широку долину з добре виявленими терасами (Геол. Укр., 1959, 312).
3. у знач. присл. тера́сами. У вигляді уступів, розташованих один над одним. На схилах розкинулося велике село. Воно терасами спадало вниз (Жур., До них іде.., 1952, 149).
4. Літня (неопалювана) прибудова до будинку, відкрита або засклена; веранда. Скляні двері на маленькій терасі одчинились (Н.-Лев., VI, 1966, 18); Маю чудесну кімнату на сонце, з видом на море, з окремим ходом і терасою (Коцюб., III, 1956, 406); На столиках на терасі кафе стояли свічки, і полум’я їх було немов вилите з гарячого золота (Смолич, II, 1958, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 83.