ТЕРНИ́ЩЕ, а, с.
1. Місце, поросле колючими кущами, терном. Ми йшли тернищами, та з крові, Що на шляху лишали ми, Ростимуть квіти пурпурові (Павл., Бистрина, 1959, 8).
2. тільки мн., розм. Збільш. до терни́ 1. Піднімав і я цілину! По чотири пари волів запрягали в один плуг. Кріпка була клята ковила! А по балках тернища, бур’яни (Хор., Ковила, 1960, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 92.