ТЕ́РНЯ, я, с., збірн.
1. Те саме, що терни́ 1. Чий дух одважився б іти за ним блукати По тій діброві, якби там між терням Квітки барвисті вічні не цвіли? (Л. Укр., І, 1951, 174); Так стихав буйний вітер, що краєм лісу лопотить ліщиною, свище терням (Март., Тв., 1954, 276); Зелене терня звисало гірляндами з-за плотів, а в багатьох місцях і само служило живоплотом (Вільде, Сестри.., 1958, 260).
◊ Бу́ти (ма́тися, сиді́ти і т. iн.) як (мов) на (у) те́рню — страждати фізично або морально, перебувати у неспокої. Маюся як в терню (Номис, 1864, № 2144); Зібрано грошей так мало, що стид було давати їх Грицеві, що весь той час сидів мов на терню і не знав, де подітися з заклопотання (Фр., III, 1950, 319).
2. Колючки, шпичаки терну чи якоїсь іншої колючої рослини. Якщо в квітнику ти шукаєш принади, То знай, що і терня буває в троянди (Крим., Вибр., 1965, 247); * Образно. Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? (Фр., XI, 1952, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 93.