ТЕРПЕЛИ́ВО, рідко ТЕРПЛИ́ВО. Присл. до терпели́вий, терпли́вий. Насміх твій і власне горе я терпеливо переніс (Фр., XI, 1952, 16); Терпеливо зносила [невістка] дорікання, щоб не озлить матері (Горд., II, 1959, 236); Той чоловік ждав терпеливо на сам кінець, а діждавшись, заговорив до Потурайчина (Март., Тв., 1954, 285); Як Зося зважиться чекать мене терпливо, Як із походу я прийду сюди щасливо,.. — Тоді проситиму, упавши на коліна, Руки дівочої (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 295); Саїд Алі терпеливо й навіть з підкресленою цікавістю вислухав пояснення кондуктора (Ле, Міжгір’я, 1953, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 94.