ТЕ́РПКО.
1. Присл. до терпки́й 1, 2. Терпко, задушливо пахло сіно, пахло дощем і перестиглим літом (Мушк., День.., 1967, 27); Покірно шелестів під ногами і золотився свіжий сніжок. Мороз терпко щипав за щоки (Коп., Сусіди, 1955, 40); — І ти, з такою податливою натурою, смієш думати, що моя дочка буде любити тебе? — скрикнув гнівно боярин. — Боярине, — відказав терпко Максим, — не згадуй про неї (Фр., VI, 1951, 120).
2. у знач. присудк. сл. Про відчуття терпкого смаку. У роті терпко.
3. у знач. присудк. сл. Про почуття важкості, гіркості, бентежності. Приходилося не раз і солоно й терпко (Фр., II, 1950, 45); Рідкозуб згадав свої парубоцькі літа, сувору наймитську долю, — і стало терпко в грудях і холодно спині (Кир., Вибр., 1960, 163); Ходила Антоніна по садку, а в ній бродив хмільний настрій, на душі було замріяно й терпко (Гуц., Скупана.., 1965, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 97.