ТИМЧА́СОМ, спол., перев. у сполуч. з як.
1. часовий. Указує на одночасність, паралельність дій головного й підрядного речень. Тимчасом як інші хлопці билися із собою, немов півні.., Остап тим часом усе походжав, та поглядав, та замишляв (Вовчок, І, 1955, 328).
2. протиставний. Виражає протиставний зв’язок між сурядними реченнями; а, але, проте, однак. ..вони [оренди] розглядаються тільки як частина селянського господарства, тимчасом як вони являють собою часто окремий спосіб ведення приватновласницького господарства (Ленін, 1, 1969, 4); Писав я Луцькому, щоб мені вислав сюди 5-6 примірників моєї книжки «З глибини», тимчасом ні слуху, ні духу (Коцюб., III, 1956, 330); // У поєднанні зі сполучником а підсилює протиставлення. Чи знає вона мене? Вона думає, що знає, а тимчасом помиляється (Коцюб., II, 1955, 436); Знаю, що мрія та могла б мене тоді хтозна-куди завести. А тимчасом — не завела ж (Тич., II, 1957, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 113.