ТИНЬК, у, ч. Розчин вапна, змішаного з піском, яким покривають поверхню стін, стелі тощо; штукатурка. В кімнаті пахло вогким вапном. Тиньк висихав надто повільно через таку ранню мокру осінь (Коп., Вибр., 1948, 82); У світлій, сонячній.. і просторій залі для засідань, де пахло вогкістю і свіжим тиньком, зібралися видатні інженери, начальники робіт.., найліпші знавці гідротехнічних споруд (Коцюба, Нові береги, 1959, 28); // Затверділий шар такого розчину на стінах, стелі або який обсипався, обвалився. Зі стін руїни з галасом знялось вороння, а всередину з лоскотом посипались тиньк і цегла (Коцюб., II, 1955, 7); Андрій виламує прутинку з дерева, що взялось рости з-під куті тиньку й цегли (Ю. Янов., IV, 1959, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 115.