ТИ́ПИК, а, ч., зневажл. Людина з дивними або негативними рисами; тип (у 6 знач.).
ТИПИ́К, а́, ч. Церковний устав. Що піп, то й типик (Сл. Гр.)
◊ Вказа́ти типики́ кому, заст. — провчити когось; Тя́мити всі типики́, заст. — знати весь порядок чого-небудь, бути добре ознайомленим з якоюсь справою.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 117.