ТИПО́ВІСТЬ, вості, ж.
1. Властивість за знач. типо́вий 1, 2. Типовість обличчя; Елітою називають здорову насінну картоплю, що має стопроцентну сортову чистоту, найбільшу типовість для даного сорту й високу врожайність (Колг. Укр., 7, 1957, 40).
2. Поєднання в одній особі, в одному явищі індивідуальних, своєрідних рис, ознак і властивостей, характерних для сукупності осіб, явищ; єдність загального та індивідуального в художньому образі. Свідоме перебільшення, загострення образу не виключає типовості, а повніше розкриває і підкреслює її (Рильський, III, 1955, 159); Життєздатність і колосальна сила естетичної дії народної музики пояснюється передусім типовістю її музичних образів (Мист., 6, 1955, 7); Велике життя кращих творів наукової фантастики — в перспективності наукової мрії, в соціальній насиченості, в типовості характерів, у тонкому психологічному аналізі (Вітч., 8, 1961, 208); Правдивість художніх деталей, поряд із типовістю характеру та обставин, є важливою рисою реалізму (Рад. літ-во, 5, 1967, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 118.