ТИПІЗУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до типізува́ти. У центрі роману [«Юрко Крук» П. Козланюка] — син бідняка Юрко Крук, образ великої типізуючої сили, автобіографічні моменти в творі тільки підкреслюють широту узагальнення (Рад. літ-во, 3, 1957, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 117.