ТИ́РЛО, а, с.
1. Місце для відпочинку худоби, найчастіше біля водопою. [Семен:] Як був ще за підпасича біля панського ялівника, то як приженем було ялівник на тирло, то я як улізу в ставок та плаваю аж до полудня… (Кроп., III, 1959, 89); І полягли [люди] самі, Немов на тирлі тії вівці (Сам., І, 1958, 187); Південна спека. Над водою Під сонцем ліс стоїть, горить. Пастух — на тирлі з чередою Уклався в затінку і спить (Черн., Поезії, 1959, 204); // Вибите, витолочене ким-небудь місце. Самі хазяї [партизани] не дуже руйнували рослинність, не вибивали тирла, щоб не давати знаків німецькій авіарозвідці (Ю. Янов., Мир, 1956, 150); І поле довкола здавалося тирлом, Де жодна травинка повік не воскресне (Воронько, Коли я.., 1963, 97).
Вибива́ти (ви́бити, витоло́чувати, ви́толочити) ти́рло (ти́рла) — постоєм, ходінням робити витолоченим яке-небудь місце.
2. Лігво, кубло звірів. Отут саме вовче тирло (Сл. Гр.); // перен., розм. Місце зосередження, притулок антигромадських або злочинних елементів. [Клим (до Панька):] Стривай! Перед світом краще всього наскочить на їх [злодіїв] тирло (К.-Карий, II, 1960, 161).
3. Місце, де токують птахи або де воїни збираються для відпочинку, на ніч. Журавлі десь курлюкають па тирлах (Сл. Гр.); Тирло — невеличкий, порослий травою острівець посеред Ташані. Кубляться та чепуряться на ньому домашні гуси та качки, сідають на спочинок перелітні журавлі, в’ють гнізда лугові чайки (Тют., Вир, 1964, 47).
4. Місце, де нереститься риба. Коли ж заходила розмова у братів.. Про тирла, про таку принаду для линів, Щоб звідусіль плила та риба вайлувата До вашого гачка, — я просто завмирав (Рильський, Поеми, 1957, 255).
5. заст. Місце тимчасового поселення. Старе запорізьке тирло.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 121.