ТИРЛУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. перех. Зупиняти, зганяти докупи стадо худоби для відпочинку, водопою тощо. Незабаром почнеться і літня спека. В такі години не можна овець тирлувати на сонці. Їм важко у товстих шубах, вони втрачають вагу (Рад. Укр., 16.V 1961, 2); * Образно. Вітер збирав хмаровиння, тирлуючи його, як вівчар отару (Літ. Укр., 4.VII 1967, 2).
2. неперех. Відпочивати, збившись докупи (про худобу, звірів і т. ін.). В долині, за турецькими могилами, попереду своєї тіні, тирлує отара (Стельмах, І, 1962, 43); Підставивши вітрові плечі, почали просихати горби, на лисих шпилях яких тирлували зайці (Логв., Літа.., 1960, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 121.