ТИ́ТАР, я, ч. Церковний староста. Ударивши скільки поклонів, вона підвелася і пішла до титаря, де продаються свічі (Мирний, III, 1954, 319); Віддав [Ярош] поклони землі й підвівся вже в пустій церкві, яку пішов зачиняти зсередини титар (Стельмах, І, 1962, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 128.