ТИХЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до ти́хий. А я, з того дива, до неї на сміх і собі тихеньким голоском: — Доброго здоров’ячка, Палазю! (Н.-Лев., II, 1956, 12); Дарці стало шкода лагідної тихенької панночки (Л. Укр., III, 1952, 633); Поволі день погасав. Тихенький вітерець дихнув на діл (Гонч., Вибр., 1959, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 129.