ТИХОМИ́РНО, розм. Присл. до тихоми́рний. Тепер я зняв шинель. У пишнім Єревані Ходжу я радісно і тихомирно так (Рильський, Мости, 1948, 47); Мати, нарешті, підвелася на лікоть і тихомирно зашамотіла (Панч, II, 1956, 435).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 133.