ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМ, присл., розм.
1. Тихо, без шуму. — І що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та богу молюся (Н.-Лев., II, 1956, 17).
2. Потай, непомітно, крадькома. Не пустила вдень їх мати, І маленькі втікачі Тишком-нишком із кімнати Подалися уночі (Перв., Райдуга.., 1900, 51); Недавно Магда пропонувала їй тишком-нишком лавровий лист, дріжджі і скаржилася на фейлетон в газеті (Томч., Готель.., 1960, 27); Ковалишину хату, кузню і кусень городу купив тишком-нишком Микита (Козл., Ю. Крук, 1957, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 135.