ТОВКУ́ЩИЙ, а, е, розм.
1. Неспокійний, рухливий, непосидючий. — Та такий товкущий [о. Тарасій], непосидящий, що все товчеться то по келії, то по садку (Н.-Лев., III, 1956, 365); — Мати любе [любить] клопіт, їй без клопоту, як салдатові [солдатові] без війни! — Він любив її лякати і трошки глузував, що була така товкуща (Гр., II, 1963, 58).
2. Запопадливий до роботи, роботящий, дбайливий. — Мати тож хазяйка добра, чесна і товкуща, І на полі, і в господі, і в торгу тямуща (Укр. поети-романтики.., 1968, 552); Товкуща жінка.. лишилася одна з дочкою, і сама хазяйнує не гірше чоловіка (Чорн., Визвол. земля, 1950, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 165.