ТОЛОКУВА́ТИ1, у́є, недок. Бути толокою, гуляти (про землю). Всі городи поорані, лиш мій толокує (Коломийки, 1969, 214); Вона заміряла з агрономом клин під ярові, сперечалася з дідом Кушкою, яке поле нехай толокує, а на якому посіяти люцерну (Мушк., Чорний хліб, 1960, 145).
ТОЛОКУВА́ТИ2, у́ю, у́єш, недок., заст. Працювати толокою (див. толо́ка2). Як толокують, то гарно й убираються (Барв., Опов.., 1902, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 181.