ТОНКОШКІ́РИЙ, ТОНКОШКУ́РИЙ, а, е.
1. Який має тонку шкіру або шкірку, шкуру або шкурку. Закуски з помідорів готують з червоних стиглих плодів з круглою поверхнею, бо вони більш м’ясисті і тонкошкірі (Укр. страви, 1957, 37); Ми довго плавали, ми бачили увіч Гарячі кактуси, банани тонкошкурі, Легку блакить лагун на чорнім фоні бурі І темну, як графіт, над океаном ніч (Рильський, І, 1956, 145); Підмазана, тонкошкура жіночка, її голос, яким говоряться банальні, незначущі слова, на якийсь час заволоділи мозком, затиснули серце (Ле, Міжгір’я, 1953, 55).
2. перен. Слабий, легко вразливий, надто чутливий. — Тонкошкірий ти, Тарасе, інтелігент. Покритикували, а він і з лиця змінився (Збан., Малин. дзвін, 1958, 50); — Чи я схожий на.. тонкошкірого дженджика, який валяється на траві і їздить через день до лісу, щоб послухати пташиного співу! (Загреб., Шепіт,1966, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 191.