ТО́ПАТИ, аю, аєш, недок., звичайно наказ. сп., розм., рідко. Іти. [Клеопатра:] Топай, стара баржо, подертий парус! [Барабаш:] Іду, іду… (Корн., Чому посміх. зорі, 1958, 81); [Шметелюк:] Та йди ти зі своїм ходом до чорта! Я через тебе на Чайченка спізнюсь. Забирай свої шахи і топай скоріш!.. (Мик., І, 1957, 204); — Хто йде?.. — Та це я. Свої. Фігура в сірячині з гвинтівкою «на руку» ближче підійшла до тебе і впилася очима. — А — ти? Утік? Ну, топай же в яр. Наші там (Головко, І, 1957, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 194.