ТОПОНІ́МІЯ, ї, ж. Сукупність географічних назв населених пунктів, гір, рівнин, озер, річок, лісів і т. ін. певної території. З усіх категорій лексики саме топонімія найвиразніше зберігає безпосередні й реальні співвідношення між явищами мови й різними сторонами суспільного життя (Мовозн., XIV, 1957, 63); Притчі й легенди [І. Франка] становлять інтерес своєю топонімією та антропонімією, що вказує на літературно-мовні джерела цих творів (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 504).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 198.