ТОПТА́ТИ, топчу́, то́пчеш, недок., перех.
1. М’яти, приминати ногами під час ходіння, бігання. Звісно, їх дівоча натура: сьогодні уподобала червону скиндячку, а завтра зелену, а червону під ногами топче — і байдуже (Кв.-Осн., II, 1956, 429); Люди лаяли.., бо, бачте, Спать їм не давала [дівчина] Та кропиву під їх тином І бур’ян топтала (Шевч., І, 1951, 236); Завіщо б ті квіти карали мене, я ж не буду їх рвати руками, ні під ноги топтати, мов зілля дрібне, тільки злегка торкнуся устами (Л. Укр., І, 1951, 222); * Образно. — Доля мене, діду, онде садила, — показав він на свій грунт, — та рідний дядько вирвав мене з того грунту та й кинув при дорозі… Візьміть же мене на річку, де хоч люди не ходитимуть та серця мого не топтатимуть (Л. Янов., І, 1959, 307); // розм. Ходити, йти по чому-небудь. Я ніби чую, як над цими велетнями [горами] витає дух Байрона, Гете, Руссо, Вольтера, цих велетнів людського духа, котрі топтали стежки на цих горах своїми ногами (Н.-Лев., II, 1956, 399); Ми повертаємось додому, Покриті шрамами від ран, І топчем вулицю знайому Ходою мирних городян (Дмит., Вітчизна, 1948, 81); // розм. Ідучи, уторовувати стежку, шлях.
◊ Мише́й топта́ти — без потреби тинятися, ходити туди й сюди. Годі тобі мишей топтати! (Сл. Гр.); Не близьки́й світ топта́в див. близьки́й; Недо́вго ряст топта́ти див. ряст; Но́ги топта́ти — натруджувати, втомлювати ноги. Прийшов ні за чим, пішов ні з чим: нічого і питать — шкода ноги топтать (Номис, 1864, № 7640); Пусти́ти ряст топта́ти див. ряст; Топта́ти зе́млю (ряст) див. земля́, ряст; Топта́ти поро́ги — те саме, що Оббива́ти поро́ги (див. оббива́ти). В дверях показалася військова фігура, що вже давно не топтала сих порогів (Фр., VI, 1951, 409); Топта́ти слід (сліди́) див. слід1; Топта́ти сте́жку (сте́жечку, стежи́ну, дорі́жку): а) (де, куди, до кого, до чого) часто ходити куди-небудь, часто навідувати когось, щось. Ой я свого чоловіка В дорогу послала, А од шинку та до шинку Стежечку топтала (Шевч., II, 1963, 141); — Знаєте що, Фесенку? Ви дурнісінько топчете стежку до Сані (Н.-Лев., V, 1966, 241); Я приходив до них [до друзів], як до свого, до рідного дому, І вони в мою хату топтали доріжку відому (Мал., Звенигора, 1959, 248); б) (чию) іти чиїмись слідами, наслідувати когось. Вона вже знала, яка доля чигала на її дитину. Доведеться їй топтати материну стежку… (Коцюб., II, 1955, 31); Топта́ти чо́боти (взуття́, підо́шви): а) зношувати, стоптувати чоботи (взуття, підошви). [Xрапко:] Так і ходитимеш, чужі пороги оббиватимеш. Воно ж тобі нічого — тільки чоботи топчеш, а другим — час гаєш (Мирний, V, 1955, 127); б) ходити, добиваючись чого-небудь; Чужі́ двори́ща топта́ти — блукати, тинятися по чужих дворищах.
2. Навмисно давити, м’яти, бити ногами. Вона думала про сьогоднішній день. Чим-то він скінчиться? Мало ще топтали людей кіньми, не доволі пролили крові, — треба було ще нацькувати темний народ на інтелігенцію (Коцюб., II, 1955, 164); Ще вчора їх могли топтати І сікти дротом батогів — Раби — сьогодні не раби: Шумлять знамена боротьби! (Олесь, Вибр., 1958, 63); Андрій зірвав осоружний аркуш паперу й люто топтав його ногами (Дмит., Наречена, 1959, 191); // Знищувати, придавлюючи, приминаючи ногами. Діти біжать на вогонь, топчуть його ногами (Коцюб., III, 1956, 412); // перен. Виражати зневагу до чого-небудь; ганьбити, знеславлювати кого-, що-небудь. Не ховайте, не топчіте Святого закона [закону], Не зовіте преподобним Лютого Нерона (Шевч., І, 1963, 337); — У кожній хаті свої звичаї, — продовжував Захар Максимович. — Поважай їх, сину, не топчи (Кучер, Трудна любов, 1960, 312); Як гул століть, як шум віків, Як бурі подих, — рідна мова.. Цареві блазні і кати, Раби на розум і на вдачу, В ярмо хотіли запрягти Її,.. Топтали під шалений крик, В’язнили, кидали за грати (Рильський, III, 1961, 302).
◊ Топта́ти в боло́то (в грязь): а) (кого або голову чию) принижувати чиюсь гідність, знеславлювати когось, ганьбити. — Чи чули ви, як тільки що говорили там, як картали нас, як топтали нас в грязь? (Н.-Лев., І, 1956, 565); [Микола:] Не показуйся прилюдно… з ним. Не топчи в болото моєї бідної голови (Фр., IX, 1952, 132); [Павло:] Ідеш мене ганьбити, топтати в болото… (Корн., II, 1955, 163); б) (що) опоганювати, принижувати щось. Революційний масовий страйк не давав ворогові ні спочину, ні строку. Він бив ворога і по кишені, він топтав у грязь перед лицем усього світу політичний престиж нібито «сильного» царського уряду (Ленін, 23, 1972, 285); Топта́ти під но́ги див. нога́.
3. розм. Запліднювати самку (про птахів). Поверх купи гною півень курку топче (Довж., Зач. Десна, 1957, 482).
4. розм., рідко. Будувати хату з глини. Неділею все село вийшло голові хату топтати (Курс сучасної укр. літ. мови, II, 1951, 137).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 198.