ТОРГО́ВИЦЯ, і, ж.
1. заст. Торгівля. Нинька [сьогодні] щось мала торговиця була (Сл. Гр.).
2. Місце, де відбувається торгівля; базар. — А що, жінко? завтра, — каже [чоловік], — Тра [треба] скриню продати. Коло нас тут недалеко Торговиця буде, Повезу її до лиха, Може, куплять люде! (Рудан., Співомовки.., 1957, 9); Торговиці аж десь коло дев’ятої почали потроха [потроху] заповнюватися приїжджими на ярмарок селянами (Фр., VII, 1951, 426); // Місце, де торгують худобою. Кози никали по майдану, чи не лишились де на торговиці хоч стебла сіна від учорашнього ярмарку (Коцюб., І, 1955, 129); На худобі Антон розумівся і до корів придивлявся так, ніби у Турці на торговиці вибирав собі корову першого класу (Чорн., Потік.., 1956, 200).
Кі́нська торго́виця див. кі́нський.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 202.