ТОРЕАДО́Р, а, ч. Головний учасник бою биків в Іспанії та в країнах Латинської Америки, який шпагою завдає бикові останнього, смертельного удару; матадор. — Сей тореадор вже надто старий для своєї ролі (Н.-Лев., IV, 1956, 100); Пішов [Улас] до сільради в настрої молодого тореадора, перед яким хоч і небезпечний, а все ж таки цікавий бій (Тют., Вир, 1964, 151); * У порівн. — Іду степом, аж гульк — бугай величезний людину топче… Я, мов тореадор, скрепером на нього, а він тільки сопе, запінився, очі кров’ю налиті… (Гончар, Тронка, 1963, 284).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 203.