ТОРЖЕСТВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. уроч. Здобувати перемогу, брати гору над ким-, чим-небудь. Данилова мати поспішала до Галича, їй хотілося скоріше побачити, як Данило торжествує над ворогами (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 270); Він ніяк не міг відірвати очей від охопленої вогнями ріки, де розум людини торжествував над силами стихії (Баш, На землі.., 1957, 27).
2. Радіти з приводу своєї перемоги над ким-небудь, успіху в чому-небудь. Федір Рибка торжествував, а Бувалець лише посміхався у свої довгі вуса; подивимося, мовляв, що з того вийде (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 161); Віктор торжествував. Він відчував, що у нього наче виростають крила, — так радісно, сонячно було на душі (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 193).
Торжествува́ти перемо́гу — радіти з приводу успіху в чомусь. — Я вже знаю, по тобі бачу, що ти торжествуєш перемогу (Донч., V, 1957, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 203.