ТОРО́ХКАТИ, ТОРО́ХАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. Утворювати різкі переривчасті звуки внаслідок падіння, пострілу, вибуху, а також під час руху, роботи тощо. Шхуна, торохкаючи мотором, проходила лівим бортом на віддалі півтораста метрів від берега (Трубл., Шхуна.., 1940, 110); Торохкають снаряди; // Стріляти з вогнепальної зброї. Одного морозного ранку околиці Гродна стряслись од дружної стрілянини. Гупали з рушниць, торохкали з кулемета (Досв., Вибр., 1959, 169).
2. Сильно, з гуркотом ударяти, стукати. Люто заскрипів зубами [Василь] і вдарив по бочці кулаком. Цеглина впала з колін і, торохкаючи об краї бочок,розбилася на дріб’язок (Хотк., І, 1966, 117); Докія торохкає посудом біля печі, а сказати Катрі й слова не може, бо накинуться усі на неї, затюкають, заклюють (Кучер, Прощай.., 1957, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 207.