ТРАВИ́ЧКА, и, ж.
1. Зменш.-пестл. до трава́. Весна йде та йде.. Мигтять білі метелики понад молоденькою травичкою (Вовчок, І, 1955, 183); По дорозі блиснуло дзеркальце маленької водиці. Біленьке, срібляне з зеленою травичкою посередині (Стеф., III, 1954, 45); — Присів я на травичку та незчувся, як і заснув (Тют., Вир, 1964, 30); * У порівн. Маруся вже стомилася.. Висла на руках у опришка, як травичка скошена (Хотк., II, 1966, 142).
2. Те саме, що трави́нка. Вона почала роздивлятись кожну травичку коло свого носа (Григ., Вибр., 1959, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 220.