ТРАДИЦІ́ЙНИЙ, а, е. Який є традицією (у 1 знач.); який грунтується на традиції й закріплений нею. Заохочена мимовільним порятунком бідних хворих, вона стала думати, чи не можна завести традиційну аптечку, якою прабабки славились (Кобр., Вибр., 1954, 105); // Такий, що відповідає усталеним нормам, зразкам, звичаям і т. ін.; звичний. Килина Іванівна не була тією традиційною мачухою, яка поїдом їсть пасербиць та пасинків (Дмит., Наречена, 1959, 147); // Який відбувається за встановленою традицією, який влаштовують за прийнятим звичаєм. Під Новий рік у клубі письменників відбувався традиційний вечір (Панч, В дорозі, 1959, 330); Пізньої московської осені відбувався традиційний матч гребців (В ім’я Вітч., 1954, 63); // Прийнятий за традицією, який став звичайним, обов’язковим. Широкою алеєю поспішали робітники-металісти в своїх синіх одягах, муляри, теслярі, аж до підборіддя замотані в традиційні сірі фартухи (Досв., Вибр., 1959, 369); Ми були в червоних майках — нашій традиційній одежі, німці — в білих із свастикою (Ю. Янов., II, 1954, 25); Залізобетон замінив цеглу — одвічний традиційний матеріал. Він дозволив вдвічі зменшити вагу будинків (Вітч., 9, 1964, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 224.